Сотні тисяч українських військових повертаються до мирного життя. Це не віддалена перспектива — це вже відбувається зараз. І країна, зокрема бізнес, має бути до цього готовою. Питання в тому: хто і як повинен адаптуватися? Пише mim.kyiv.ua

Саме це стало темою відкритої дискусії «Ветерани і бізнес», яка зібрала представників компаній, громадських організацій та освітніх ініціатив. Це не був односторонній монолог — це був чесний діалог про страхи, виклики, пошук рішень. І головне: про відповідальність.

Ключова теза події: адаптація — це не лише про ветеранів. Це — про всіх нас.

Люди, які вже діють

Дискусію модерувала Надія Омельченко — викладачка Бізнес-школи МІМ, засновниця БФ «Освітні ініціативи». Її супроводжували спікери, що впроваджують реальні практики:

• Юлія Ярошенко, керівниця проєкту з реінтеграції ветеранів у холдингу «Астарта-Київ»
• Анастасія Розлуцька, керівниця проєкту «Назустріч» (Work.ua)
• Тарас Ковалик, керівник ветеранського напрямку фонду «Повернись живим»

За дві години обговорення пролунало чимало потужних, чесних і часом болючих тез.

Про потреби: зв’язок і підтримка з першого дня

• У «Астарта-Київ» мобілізовано близько 10% співробітників. І ключ до реінтеграції — зв’язок із людиною з першого дня мобілізації.
• Тарас Ковалик наголосив: повернення до себе триває 1–3 роки. Щоденна фізична активність і побутова стабільність — фундамент. Робота — другий етап.

Про працевлаштування ветеранів: міфи, статистика, реальність

Дані Work.ua:

• 55% ветеранів не знають, яка робота їм підходить
• 23% змінюють першу роботу
• 29% не можуть повернутися до попередньої професії
• 19% вперше працевлаштовуються після служби
• 30% ідуть у сферу охорони

Це формує запит на нову професію — кар’єрного консультанта для ветеранів. Work.ua вже запускає цю послугу.

Надія Омельченко: «Взяти ветерана на роботу — не лише про вакансію. Це — про створення нової реальності разом».

Підхід «Астарта-Київ»:

• гнучкий графік
• можливість перекваліфікації
• часткова зайнятість
• менторинг
• поступове залучення до колективу

Про атмосферу в команді: не жалість, а гідність

• Анастасія Розлуцька: «Ветеран — це подяка. Співробітник — це відповідальність».
• Тарас Ковалик: «Позиція жертви не має бути нормою — як і позиція жалості».
• Олег з Асоціації підтримки ветеранів: «Нам не потрібна опіка — потрібна повага».
• Надія Омельченко: «Гідність — це рівність».

Без внутрішньої HR-системи, без відповідального підходу бізнес не зможе інтегрувати ветеранів — і втратить більше, ніж здається.

Про психологічну підтримку: новий погляд

• Юлія Ярошенко: ветерани не йдуть до психолога — тому компанія організовує спільні зустрічі ветеранів, цивільних і психологів. Це створює безпечний простір.
• Надія Омельченко: «Психолог — це не про травму, це про гідність і розвиток».
• Тарас Ковалик: «Психолог — не має «ворушити» рани. Він — про рух уперед».

Стереотипи: не всі ветерани мають ПТСР

Понад 50% симптомів ПТСР зникають упродовж 6 місяців. Варто припинити автоматично навішувати ярлики.

Проблеми бізнесу: нестача інформації та системи

• Компанії не знають, з чого починати.
• Немає зрозумілого алгоритму дій: з ким радитись, які курси пройти, як побудувати систему підтримки.
• Але є компанії, які вже діють. Їхній досвід — орієнтир.

Про пам’ять: «Зробіть стіну пам’яті»

• Тарас Ковалик: «Інститут пам’яті потрібен уже вчора».
• Юлія Ярошенко: «Люди, які були поряд учора, загинули — ми маємо це пам’ятати».
• Анастасія Розлуцька: пам’ять може бути різною: стілець у столовій, вебсторінка, фото, слід долоні на стіні.
• Надія Омельченко: «Навіть діти шукають спосіб сказати: дякую».

З чого починати?

З поваги. З готовності слухати. Із чесного «дякую».
З розуміння, що нову Україну ми будуємо разом — ветерани, бізнес, суспільство.

Станьте компанією, до якої хочеться повернутися.

Це була перша розмова у новій реальності. Але точно — не остання.

Джерело інформації та фото: mim.kyiv.ua